Зідьківська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. ім. Г.І. Ковтуна


запам'ятати

 

Сторінка психологічної служби

 

               Запрошуємо відвідати наш сайт 

 

Основною метою роботи психолога у початковій школі є:

  •  створення умов для розвитку пізнавальних можливостей і формування пізнавальних інтересів;
  •  формування позитивного психологічного клімату учнівського середовища як основи формування позитивного  „Я”- образу та самосприйняття учня;
  •  забезпечення гармонійного співвідношення між вимогами до інтелектуальних і навчальних умінь молодшого школяра і його психофізіологічними можливостями;
  •  виявлення варіантів шкільної та сімейної дезадаптації, причин неуспішності тощо.

      Молодші школяри проходять первинне психологічне діагностування загального рівня розумового і вольового розвитку з метою індивідуалізації процесу навчання. Психолог протягом цього періоду постійно спостерігає за навчальною діяльністю, поведінкою, спілкуванням тощо; консультує дорослих з проблем розвитку дитини у молодшому шкільному віці; розказує, як запобігти неврологічним перевантаженням, як досягти порозуміння між батьками і дітьми.

 

      Основною метою роботи психолога у середній школі є:

  •  формування абстрактно-логічного, теоретичного мислення як основи для подальшого розвитку свідомості, самопізнання;
  •  розвиток вольової сфери учнів як основи мимовільної саморегуляції;
  •  вивчення навчальних мотивів, інтересів, здібностей, рівня досягнень та самооцінки;
  •  особливості формування статево рольової ідентифікації, соціометричного статусу учня.

      Саме в цей період здійснюється до профільна підготовка – це допомога учням у виборі профільних напрямів навчання та широкої сфери майбутньої професійної діяльності. Ефективність до профільної підготовки залежить від рівня навчальних досягнень учнів та усвідомлення своїх інтересів при виборі профілю навчання. Психолог повинен орієнтуватись на перспективи і інтереси дитини, прогнозувати її самовизначення у виборі профільних предметів. Цей вибір має бути цілеспрямованим, доцільним, відповідати бажанням та інтересам учня, його нахилам, здібностям, які виявляються у процесі психологічного діагностування та індивідуального консультування учнів та батьків. Від успішності вибору спеціальності значною мірою залежить ефективність і результативність подальшого навчального процесу.

      Вивчення особливостей розвитку мислення, уваги, пам’яті та пізнавальної сфери сприяє індивідуалізації роботи з учнями, дає змогу порадити, як краще організувати навчальну роботу, охопити великий обсяг інформації.

      Психолог також вивчає рівень розвитку класного колективу, особливості його становлення, структуру стосунків, виявляє лідерів, надає психологічну допомогу тим учням, які поки ще не почуваються у колективі емоційно комфортно. Саме ця інформація психолога допомагає педагогам будувати стратегію роботи з певним класом.

 

      Основною метою роботи психолога у старшій школі є:

  •  створення умов для формування психічно зрілої особистості з розвинутим самоусвідомленням як основи для дальшого життєвого та професійного самовизначення;
  •  забезпечення умов для розвитку рефлексивної свідомості і позитивної „Я”- концепції;
  •  вивчення рівня самосвідомості, інтелектуального рівня, сформованості професійних планів на майбутнє.

      Емоційний стан учня, його спроможність долати труднощі, ставити цілі та реалізовувати їх, відчуття успіху є важливим напрямом як психодіагностичної, так і корекційної роботи психолога. Суттєву увагу ми звертаємо також на формування тендерної рівноправності та специфіку окремих професій, які тією чи іншою мірою залежать від статі людини.

      Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями.

      Психолог має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи.

      

 

 

П О Р А Д И 

П С И Х О Л О Г А 

Б А Т Ь К А М 

 

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ В ШКОЛІ ПЕРШОКЛАСНИКА

 

  Аби навчання в школі було успішним, треба враховувати особливості адаптації дитини до шкільного життя. Взагалі, перший рік навчання особливо важкий для малюків. І адаптація може проходити по-різному. Значна частина дітей пристосовується протягом двох-трьох місяців навчання. Це виявляється в тому, що дитина звикає до колективу, ближче пізнає своїх однокласників, знаходить друзів. У дітей, які успішно пройшли адаптацію, переважають гарний настрій, бажання відвідувати школу, виконувати вимоги вчителя. Іншим дітям потрібно більше часу для звикання до шкільного життя. Вони можуть до кінця жовтня-листопада надавати перевагу ігровій діяльності, не одразу виконувати вимоги вчителя, з'ясовувати стосунки з однокласниками неадекватними методами, може з'явитися небажання вчитися. Це означає, що дитині особливо потрібна допомога. 

________________________________________

 

ПСИХОФІЗИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ-ШЕСТИРІЧКИ

 

  Діти сьомого року життя здатні усвідомлювати своє становище в товаристві ровесників і дорослих, проявляють інтерес до інших людей, вміють спілкуватися. Вони здатні співпереживати, співчувати, допомагати; знають і виконують основні правила етичної поведінки і взаємодії в грі і побуті. 

  Першокласники здатні керувати своєю поведінкою, знають межі дозволеного, виконують вимоги дорослого. Вони з інтересом беруть участь в різних видах діяльності (навчальній, ігровій, трудовій). Добре орієнтуються не тільки в знайомій, але й в незнайомій обстановці. Діти цього віку досить обізнані з предметами навколишнього світу, проявляють значний інтерес до нових знань, позитивно ставляться до нової інформації. Рівень розвитку мисленнєвої діяльності забезпечує можливість шкільного навчання. 

  Найбільш характерні для дітей цього віку наочно-образне і дієво-образне мислення створюють передумови для формування логічної форми мислення. Розумовий розвиток дітей сьомого року життя передбачає наявність певного словникового запасу (3,5 - 7 тис. слів), уміння правильно вимовляти всі звуки рідної мови і вміти робити найпростіший звуковий аналіз слів. Достатньо розвинене в більшості дітей зорово-просторове сприйняття. Вони здатні характеризувати просторові відношення предметів (праворуч — ліворуч, над — під, зверху — знизу тощо), розрізняти просторове розташування фігур, деталей на площині. Діти цього віку розрізняють геометричні фігури, виділяють їх у предметах навколишнього світу; здатні класифікувати фігури за формою, розміром, кольором; розрізняють і виділяють букви і цифри, написані різним шрифтом, можуть подумки знаходити частини цілого, добудовувати фігури за схемою, конструювати їх із деталей.Розвиток зорово-моторних координацій дозволяє дітям 6 років координувати свої рухи. Вони можуть змальовувати прості геометричні фігури, предмети, пересічні лінії, букви, цифри з дотриманням розмірів, пропорцій, співвідношення штрихів. 

  Водночас для цього віку характерний слабкий розвиток моторики дрібних м'язів рук. Розвиток слухомоторних координацій дозволяє розрізняти і відтворювати нескладний ритмічний малюнок, виконувати під музику ритмічні рухи тощо. Діти цього віку здатні до довільної уваги, проте її стійкість ще невелика і багато в чому залежить від умов організації навчання та індивідуальних властивостей. Варто зазначити, що це стосується й однотипної діяльності. Наприклад, дитина може активно займатися лише читанням, письмом, бесідою тощо не більше 10—12 хв. Враховуючи це, вчитель має урізноманітнити діяльність протягом одного уроку. Крім цього, важливо мати на увазі, що діти не здатні швидко і надто часто переключати увагу з одного об'єкта на інший (за урок — не більше трьох разів). Особливості пам' яті такі: дитина не може одночасно сприймати більше двох об’єктів. У неї переважає мимовільне запам'ятовування, водночас вона здатна і до довільних дій пам' яті. Використання наочних засобів навчання сприяє розвитку довільного запам'ятовування. Обсяг пам'яті різко зростає при активному й усвідомленому сприйманні і запам'ятовуванні. Шестирічні діти здатні зосереджено, без відволікання займатися однотипною діяльністю 10—12 хв, що визначає вимоги до організації і структури уроку в першому класі. 

  Вікові особливості дітей сьомого року життя (складність довільної регуляції діяльності, швидка стомлюваність тощо) передбачають, що для них дуже складні статичні навантаження, обмеження рухового режиму, швидке переключення з одного виду діяльності на інший тощо. Першокласники здатні точно виконувати інструкцію вчителя, якщо вона дана чітко й коротко, а також подано послідовність (алгоритм) дій. їм ще важко оцінити результат і якість своєї роботи, порівняти її з еталоном, самостійно виправити помилки і внести корективи під час діяльності. Однак у них поки переважає підвищена самооцінка, тому завдання вчителя — поступово і коректно формувати об'єктивну самооцінку школяра. Варто пам'ятати, що діти цього віку емоційно ставляться до нейтральних результатів і невдач у своїй діяльності, вразливі до стилю поведінки дорослого щодо себе, емоційно (інколи неадекватно) реагують на його зауваження і критику своєї діяльності, вимагають постійної підтримки і схвалення. 

________________________________________

 

ДОПОМОГА У НАВЧАННІ З БОКУ БАТЬКІВ

 

  Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Тому треба допомогти їй організувати свій час вдома. Найперша допомога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурогігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов. 

  Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру як дисциплінованість, організованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити 3,5—4-годинне перебування дитини на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, вдень 1,5 години), калорійне і різноманітне харчування через 3—3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму та сприяють збереженню здоров'я. 

  Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. 

Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і взялася за інше, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід від однієї справи до іншої шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з'явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр розклав книги сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу — його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку — треба буде сходити де магазину». Або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти», Тобто, треба дати дитині час підготуватися до нової справи. 

Наступна важлива умова успішного навчання — розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням?» Ще дуже важливо перевірити правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповів комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, розв'язані задачі з математики, вірш або переказ оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків. 

  Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими навчальними вправами. Дитина перенавантажується і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею. 

Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашнє завдання і звертаються із запитаннями: «Сидіти чи ні з дитиною за уроками?». Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок — особливі. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи й організовувати кожен рух: розгорни підручник, візьми олівець, обговорювати написання кожної букви. Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повернеться до письма, згодом почне підстругувати олівець тощо. 

  Щоб привчити молодшого школяра до посидючості, батьки вимагають, аби він вкладався у певний час, виконуючи завдання. Для цього ставлять перед учнем годинник. Дитина ж, стежачи за часом, вчиться оперувати ним. 

  Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються. 

  Деякі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервується. Врешті справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу як таку, що винна в її невдачах. 

  Таким чином терпіння батьків, їхній доброзичливий тон, постійна зацікавленість справами і повагою до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, знання реального стану речей і сьогоднішніх труднощів дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, турботлива щоденна праця — важливі умови успішної допомоги дитині у навчанні. 

________________________________________

 

Що необхідно робити батькам, щоб дитина адаптувалась до навчання

 

  Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

 

  1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

  2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

  3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

  4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

  5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

  6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

  7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

  8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

  9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

  10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

  11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

  12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

  13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

  14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

  15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

________________________________________

 

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються до шкільного життя: 

 

а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями); 

б) обов'язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ); 

в) розвивати моторику руки (різати папір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини); 

г) привчати до самостійності; 

ґ) надати неважкі обов'язки по дому (годувати рибок, поливати квіти тощо).

________________________________________ 

 

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ

 

• Не заставляйте мене відчувати себе молодше, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши «плаксою» і «скигликом». 

• Не робіть для мене і за мене те, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як прислугу.

• Не вимагайте від мене негайних пояснень навіщо я зробив те або інше. Я інколи і сам не знаю, чому поступаю так, а не інакше.

• Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.• Хай мої страхи і побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я боятимуся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

• Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати — це поколиває мою віру у вас.

• Не чіпляйтеся до мене і не бурчіте на мене. Якщо ви будете це робити, то я буду вимушений захищатися, прикидаючись глухим.

• Не намагайтеся читати мені повчання та нотації. Ви будете здивовані, відкривши, як прекрасно я знаю, що таке добре і що таке погано.

• Не захищайте мене від наслідків власних помилок. Я, як і ви, вчуся на власному досвіді.

• Не забувайте, я люблю експериментувати. Таким чином я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

• Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більшу увагу на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

• Не намагайтеся від мене звільнитися, коли я ставлю відверті питання. Якщо ви на них не відповідатимете, я взагалі перестану задавати їх вам і шукатиму інформацію десь на стороні.• Я відчуваю, коли вам важко і тяжко. Не ховайтеся від мене. Дайте мені можливість пережити це разом з вами. Коли ви довіряєте мені — я довірятиму вам.

• Не турбуйтеся, що ми проводимо разом дуже мало часу. Для мене важливіше те, як ми його проводимо.

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважатися потрібно лише з силою. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

• Будьте уважні, коли в моєму житті настає час більшої орієнтації на однолітків і старших хлопців. В цей час їх думка для мене може бути важливіше за вашу. У цей період я відношуся до вас критичніше і порівнюю ваші слова з вашими вчинками.

 

П О Р А Д И 

СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Б А Т Ь К А М 

 

ВПЛИВ БАТЬКІВСЬКИХ УСТАНОВОК НА РОЗВИТОК ДІТЕЙ

Батькам дуже важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному зростанні відіграють батьківські установки. Батьки - найбільш значущі для дитини люди. Їм потрібно обережно й уважно ставитись до своїх звертань до дитини , уникати установок , що можуть негативно позначитись на поведінці дитини . З’явившись один раз , установка не зникає і в сприятливій для неї момент життя дитини впливає на її поведінку й почуття. Безсумнівно , більшість батьківських установок позитивні.

       В таблиці можна побачити поширеніші негативні батьківські установки й наслідки , які можуть бути для особистості дитини.

"Якими діти народжуються – ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання".

 

ВПЛИВ БАТЬКІВСЬКИХ УСТАНОВОК НА РОЗВИТОК ДІТЕЙ

 

Негативні установки

Позитивні установки

Сказавши так:

подумайте про наслідки

і  вчасно виправтеся

«Не слухатимешся, з тобою ніхто не товаришуватиме...»

Замкнутість, відчуженість, безініціативність, догідливість, прихильність до стереотипної поведінки

«Будь собою, в кожного є друзі!»

«Горе ти моє»

Почуття провини, низька самооцінка, вороже ставлення до оточення, відчуження, конфлікти з батьками

«Щастя моє, радість моя»

«Плаксій-скиглій!»

Стримування емоцій, внутрішня озлобленість, тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем, підвищене емоційне напруження, страхи

«Поплач, буде легше...»

«От дурний, усе хотів роздати...»

Низька самооцінка, жадібність, труднощі в спілкуванні з однолітками, егоїзм

«Молодець, що ділишся з іншими!»

«Не твоя справа!»

Низька самооцінка, затримки в психічному розвитку, відсутність своєї думки, боязкість, відчуженість, конфлікти з батьками

«А ти як вважаєш?..»

«Вдягайся тепліше, захворієш!»

Підвищена увага до свого здоров'я, тривожність, страхи, часті простудні захворювання

«Будь здоровий, загартовуйся»

«Ти зовсім як твій тато (мама)...»

Труднощі в спілкуванні з батьками, ідентифікація з батьківською поведінкою, неадекватна самооцінка, впертість, повторення поведінки батька

«Тато — чудова людина» «Мама у вас розумниця!»

«Нічого не вмієш робити, незграба!»

Невпевненість у своїх силах, низька самооцінка, страхи, затримки психічного розвитку, безініціативність, низька мотивація до досягнення

«Спробуй ще, тобі обов'язково вдасться!»

«Не кричи так, оглухнеш!»

Прихована агресивність, підвищене, психоемоційне напруження, хвороби горла й вух, конфліктність

«Кажи мені на вушко, давай пошепочемося!»

«Вередливе дівчисько, усі вони капризулі!»  «Негідник, усі хлопчиська забіяки»

Порушення в психосексуальному розвитку, ускладнення в міжстатевому спілкуванні, труднощі у виборі друга протилежної статі

«Усі люди рівні, але водночас жоден не схожий на іншого»

«Нечупара, бруднуля!»

Відчуття провини, страхи, неуважність до своєї зовнішності, халатність у виборі друзів

«Як приємно на тебе дивитися коли ти чистий і акуратний!»

«Ти поганий, кривдиш маму, я від тебе піду до іншої дитини!..»

Почуття провини, страхи, тривожність, відчуття самотності, порушення сну, відчуження від батьків, «втеча» у себе або «втеча» від батьків

«Я ніколи тебе не залишу, ти—найкращий»

«Життя дуже важке: виростеш—дізнаєшся!..»

Недовірливість, боягузтво, безвільність, покірність долі, невміння долати перешкоди, схильність до нещасних випадків, підозріливість, песимізм

«Життя цікаве і прекрасне. Все буде добре!»

«Геть з-перед моїх очей, стань у куток!»

Порушення взаємин з батьками, «втеча» від них, потайність, недовіра, озлобленість, агресивність

«Йди до мене, з'ясуймо все разом!»

«Не їж багато солод-

кого, зубки болітимуть і будеш гладким!»

Проблеми із зайвою вагою, хворі зуби, самообмеження, низька самооцінка, неприйняття себе

«їж на здоров'я!»

«Усі люди підлі, сподівайся тільки на себе!»

Труднощі в спілкуванні, підозріливість, завищена самооцінка, страхи, проблеми надконтролю, відчуття самотності й тривоги

«На світі багато добрих людей, готових тобі допомогти...»

«Ой ти, бридке каченя! І в кого ж ти такий некрасивий»

 

Невдоволення своєю зовнішністю, сором`язливість, порушення в спілкуванні, відчуття беззахистності, проблеми з батьками, низька самооцінка, невпевненість у своїх силах і можливостях

 

«Як ти мені подобаєшся!»

«Не можна нічого самому робити, питай дозволу у старших»

Боязкість, страхи, невпевненість у собі, безініціативність острах старших, несамостійність, нерішучість, залежність від чужої думки, тривожність

«Сміливіше, ти все можеш сам!»

«Завжди ти невчасно, зачекай»

 Відчуженість, потайність, зайва самостійність, відчуття беззахисності, непотрібності, «відхід» у себе, підвищене психоемоційне напруження

«Дай-но я тобі допоможу»

«Нікого не бійся, нікому не поступайся, всім давай прочухана! »

Відсутність самоконтролю, агресивність, відсутність поведінкової гнучкості, труднощі в спілкуванні, проблеми з однолітками, відчуття вседозволеності

«Будь стриманим, поважай людей»



 

Якщо:

· Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

· Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

· Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

· Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

· Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

· Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

· Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

· Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

· Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

· Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

У ваших дітей переломний період, тому будьте особливо спостережливі, уважні та терплячі.

Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах. Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя – прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.

Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.

Пам’ятайте, клас, де навчається ваша дитина, – ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це залежить від кожного й від вас теж.

Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання – особистий приклад.

Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.

Умійте ставити себе на місце дитини.

Пам’ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність – її перший ворог.

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКА

1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або соціального педагога.

8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

 

 

КАТАЛОГ НЕГАТИВНИХ ЕФЕКТІВ ТИПОВИХ БАТЬКІВСЬКИХ РЕАКЦІЙ (за Т.Гордоном)

 

1.      Наказ, директива, команда

Ці повідомлення говорять дитині, що її відчуття або вади неважливі; вона має дія­ти відповідно до того, чого хочуть батьки («Мені неважливо, що ти збираєшся робити: негайно йди додому»), Вони повідомляють про  неприйняття дитини такою, якою вона є в цей момент («припини крутитися навколо мене»), і спричиняють страх перед батьківською владою. Вони можуть зумовлювати відчуття образи, злості, опору й повідомляти дитині, що батьки не довіряють судженням або здібностям дитини («Не чіпай цього, відійди від маляти»).

 

 2. Застереження, попередження, загроза

Ці реакції батьків спричиняють у дітей відчуття страху та покірності («Якщо ти цього не зробиш, то пошкодуєш»). Вони також можуть спричиняти опір і ворожість, як наказ, директива, команда. ЦІ повідомлення говорять про те, що батьки не поважають бажання і почуття дитини («Якщо не припиниш гру. я все це викину»). Ці повідомлення також викликають у дитини бажання «випробувати»  батьківську погрозу для того, щоб побачити, чи батьки дотримаються слова.

 

3. Вмовляння, моралізування, присоромлювання

Ці повідомлення кладуть на дитину тягар зовнішнього авторитету. Діти часто відповідають на всі «повинен», «потрібно». «необхідно» опором і сильнішим відстоюванням своєї позиції. Вони можуть змусити дитину відчувати недовіру з боку батьків або викликати в неї почуття провини -«я поганий».

 

4. Поради, готові рішення

Такі повідомлення діти часто переживають свідчення того, що батьки недовіряють здатності дитини самій прийняти рішення. Вони можуть призвести до формування в дитини почуття залежності й припинення розвитку самостійності («Що мені потрібно зробити, тато?»). Поради часто передають почуття переваг батьків над дитиною («ми з мамою краще знаємо, як треба»). У дитини  також може з’явитися відчуття, що батьки її зовсім не розуміють. Поради можуть привести до того, що дитина перестане розвивати свої  ідеї.

 

5. Нотації, повчання

Діти зазвичай ненавидять нотації. Повчання роблять з дитини учня, створюють відчуття  підпорядкованості, неповноцінності. Діти часто не сприймають батьківських аргументів («Твої ідеї застаріли») і як дорослі, не люблять, коли їм доводять, що вони не праві. Іноді діти воліють ігнорувати факти («Ну і що»; «Начхати»; «Зі мною цього не трапиться»).

 

6. Критика, незгода

Ці повідомлення, мабуть, більше за інші спричиняють у дітей відчуття неадекватності, тупості, нікчемності: «Я поганий». Оцінки і судження батьків дуже впливають на «образ Я» у дитини. Як батько про дитину, такі дитина говоритиме про саму себе. Критика також часто викликає контр критику («На себе б подивився»; «Самі так робите»). Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків («Якщо я їм скажу, мене лаятимуть»). Часта оцінка і критицизм призводять до того, що діти відчувають: вони погані, батьки не люблять їх. Часто вони сердяться на все це, може навіть виникнути ненависть до батьків.

 

7. Похвала, згода

Усупереч поширеній думці, що похвала  добре впливає на дитину, вона часто дає негативний ефект. Позитивна оцінка, що не відповідає образу «Я» дитини, може викликати ворожість («Я ненавиджу своє волосся»; «Я погано грав, незграбно»). Відсутність похвали в родині, де зазвичай часто хвалять, може бути зрозуміла дитиною як критика(«Ти нічого не сказала про мою зачіску, отже, вона тобі  не подобається»).

Похвала часто сприймається дитиною як маніпуляція —як спосіб м'яко змусити дитину робити те, що хочеться батькам («Ти говориш це тільки для того, щоб я добре вчився»). Діти часто збентежуються, коли їх хвалять привселюдно, перед друзями. Іноді діти виявляють, що батьки їх не розуміють, коли хвалять («Ти не сказала б цього, якби знала, як я насправді почувався»). Діти, яких часто хвалять, можуть звикнути до похвали, стати залежними від неї і навіть вимагати її  («Правда, я добре це зробив?», «Як я виглядаю?»).

 

8. Обзивання, глузування

Можуть мати  руйнівний вплив на образ «Я». Найпоширеніша відповідь на це - послати повідомлення назад («Ти сам ледар»). Якщо таке повідомлення йде від батька з метою вплинути на дитину, це зменшує ймовірність того, що дитина зміниться за допомогою реалістичного погляду на себе. Замість цього дитина знецінить батьківське повідомлення («Мені не личить моя косметика. Це ж смішно»).

 

9. Інтерпретація, аналіз, діагноз

Ці повідомлення створюють у дитини відчуття, що її викрили; що батьки знають мотиви її поведінки. Цей батьківський психоаналіз може фруструвати дитину, негативно діяти на неї. Якщо цей аналіз. Інтерпретації правильні, то дитина дуже бентежиться, якщо неправильні, вона дратується, що її звинуватили несправедливо. Дуже частий аналіз повідомляє дитині, що батьки розумніші, мудріші, дитина відчуває надто велику перевагу з боку батьків. Повідомлення типу «Я знаю, чому» і «Я тебе бачу наскрізь» часто переривають спілкування й вчать дитину не звертатися до батьків зі своїми проблемами. 

 

10. Розрада, підтримка

Ці повідомлення не надто допомагають. Розрада може дати дитині відчути, що її не розуміють («Ти б так не говорила, якби знала, як я злякався»). Батьки втішають, адже вони засмучені, що дитині погано. Такі повідомлення говорять дюнні, що ви хочете, щоб вона припинила  відчувати те, що відчуває (засмучення, образу). Діти можуть розглядати розраду як спробу змінити їх і часто перестають довіряти .батькам («Ти говориш це тому, що хочеш підбадьорити, мене»). Ці реакції часто можуть зупинити подальшу комунікацію, тому що дитина відчуває, що батьки не приймають її переживань такими, якими вони є, і хоче. щоб вони швидше припинилися.

 

11. 3апитання,випитування

Запитання можуть означати для дитини, що ви їй не довіряєте, підозрюєте в чомусь, сумніваєтеся («Ти вимив руки, як я сказала?»). Діти відчувають у запитаннях загрозу, особливо якщо не розуміють, навіщо їх запитують («До чого ти хилиш?»).    

своєю проблемою.

Якщо ви ставите запитання дитині, яка хоче поділитися з вами своєю проблемою вона може запідозрити, що ви хочете зібра­ти інформацію, щоб за неї вирішити цю проблему, а не дати їй змогу самій знайти потрібне ріння. У цій ситуації питання обмежують свободу людини говорити про те, про що вона хоче, адже запитання диктує наступне повідомлення. Обмеження свободи висловлювання ускладнює комунікацію.

 

12. Відволікання, перетворення, на жарт

Дитина, вважає, що не цікавить батьків, вони не поважають її  почуттів. Діти дуже серйозні, коли хочуть поговорити про щось. Дражніння, жарт можуть змусити їх почуватися скривдженими. Відволікання дітей від важких  почуттів може дати тимчасовий ефект, але почуття не минають. Відкладені проблеми рідко розв'язуються самі по собі. Діти, як і дорослі, хочуть бути вислухані, вони вимагають поваги.